Показ дописів із міткою астрономія. Показати всі дописи
Ніч яка місячна або Супермісяць
Сьогодні, шановні і найдопитливіші аргонавти, ви маєте можливість спостерігати Супермісяць! Настільки близько Місяць не наближався до Землі 68 років. 14 листопада 2016 року відстань до нашого супутника мінімальна - він на 35 км ближче, ніж звичайно. Якщо вам дозволить ясність неба, ви побачите Місяць на 14 відсотків більше і на 30 відсотків яскравіше, ніж звичайно.
Незабаром, у грудні, явище Супермісяця повториться, але таким яскравим воно не буде.
Нагадаємо, що Супермісяць - не науковий термін. Але в побуті так називають повний місяць, який відбувається в період перигею - точки, в якій Місяць найближче підходить до Землі, рухаючись по своїй еліптичній орбіті.
Тож, не втрачайте нагоди скористатися рідкісним явищем природи: наближення Місяця - унікальний шанс краще його розгледіти.
Незабаром, у грудні, явище Супермісяця повториться, але таким яскравим воно не буде.
Нагадаємо, що Супермісяць - не науковий термін. Але в побуті так називають повний місяць, який відбувається в період перигею - точки, в якій Місяць найближче підходить до Землі, рухаючись по своїй еліптичній орбіті.
Тож, не втрачайте нагоди скористатися рідкісним явищем природи: наближення Місяця - унікальний шанс краще його розгледіти.
Ми вже спостерігали попереднє наближення Місяця 19 березня 2011 року і тоді ж повідомили про це читачів газети Академічного ліцею "Ліцей Times".
Наводимо цю замітку повністю.
"Как же повезло любителям редких природных явлений! Ведь во время «суперлуния», как шутливо назвали ученые очередной лунный перигей, не было или почти не было облаков! Луна огромным белым шаром шествовала по темному шелку неба… Нет, не бархату, бархатное небо бывает теплыми летними ночами, а тут и мятежные облака переливались серебром лунных отблесков, и ветер гнул ветки деревьев, унося вдаль восторженные возгласы… А на следующий вечер холодный блеск лунного диска сменился на красный - пугающий и мистический. Правда, все это легко объясняется: Луна взошла позже, и поэтому мы ее могли наблюдать гораздо ниже над горизонтом, отсюда и оптическая иллюзия огромного размера Луны, а красная… уже начали жечь плавни… Увы!.. Однако это отдельная тема.
Мы стали свидетелями редкого явления – лунного перигея, т.е. когда Луна находится в ближайшей к Земле точке. Вспомните: Луна движется по эллиптической орбите вокруг Земли и раз в 19 лет приближается на максимально близкое расстояние. Последний раз это было в 1992 году, но тогда это явление было обрамлено парадом планет. Термин «перигей» легко запомнить, изучив этимологию слова: пери- (от гр. peri вокруг, около, возле) + гей (гр. ge Земля). А можно применить ассоциацию: перигей – Ге (гр. ge Земля) – Гея (богиня Земли в др. греческой мифологии) – Пангея (единый гигантский материк, суперконтинент, который объединял в палеозое и начале мезозоя все материки, а затем раскололся на Годвану и Лавразию, которые, в свою очередь, тоже распались, тогда и образовались современные материки). Кстати, термин Пангея, что по-гречески означает «вся земля», придумал Альфред Вегенер (немецкий геофизик, автор теории континентального дрейфа, так называемой «теории мобилизма», изложивший ее в книге «Движение континентов» (рекомендую). Итак, цепочка: перигей – Ге – Гея – Пангея. Очень здорово выстраивать подобные ассоциативные ряды, они позволяют вспомнить любое звено цепочки, и одно из них может срезонировать с настроением – тогда берется с полки любимая книга…
На первый взгляд, такие удаленные понятия, как перигей и Пангея, ничего общего не имеют. Однако все в мире настолько взаимосвязано, что движение тех же континентов, сама жизнь на Земле очень тесно связаны с Луной. Ведь ядро Земли жидкое, а гравитационное взаимодействие между Землей, Луной и Солнцем оказывает воздействие не только на океаны. Гравитационное возмущение присутствует и в атмосфере, и в литосфере. «Твердая» земная поверхность приподнимается на 10-20 см. К тому же Земля уже перевернулась бы вокруг своей оси, если бы не Луна. Благодаря постоянному наклону оси вращения, который и обеспечивает Луна как мощный стабилизатор, Земля стала идеальной колыбелью для жизни, которая могла свободно развиваться в течение миллионов лет стабильности от простейших форм до сложных современных систем. А если бы ось Земли вообще не имела наклона, то в экваториальных регионах царила бы невыносимая жара и погодные условия на всей планете подверглись бы радикальному изменению. Кроме того, биологическое разнообразие, сыгравшее важнейшую роль в эволюции, едва ли могло быть достигнуто в мире с более резкими перепадами температуры (Отсылаю вас к любопытной книге Кристофера Найта «Мистерия Луны»).
Даже Юпитер, казалось бы такой далекий и не влияющий на Землю. Но если бы Юпитер не находился более чем в пять раз дальше от Солнца, чем мы, высокоразвитая жизнь на Земле была бы невозможна. Эта гигантская планета выполняет функцию «ловушки» космических объектов, которые в противном случае столкнулись бы с Землей. В июле 1994 г. произошло драматическое событие, когда 21 фрагмент кометы Шумейкера-Леви-9 врезался в Юпитер со скоростью около полумиллиона километров в час, что привело к серии взрывов, площадь которых сравнима с площадью экваториального сечения Земли.
Следующее «суперлуние» можно будет наблюдать 14 ноября 2016 года, а затем – 25 ноября 2034 года. К тому времени будут, наверное, уже такие фотоаппараты, с помощью которых можно будет сфотографировать в мельчайших подробностях Океан Бурь или Море Спокойствия… А может удастся и побродить по ним, вглядываясь в далекую и родную голубизну любимой Земли?!"
Мы стали свидетелями редкого явления – лунного перигея, т.е. когда Луна находится в ближайшей к Земле точке. Вспомните: Луна движется по эллиптической орбите вокруг Земли и раз в 19 лет приближается на максимально близкое расстояние. Последний раз это было в 1992 году, но тогда это явление было обрамлено парадом планет. Термин «перигей» легко запомнить, изучив этимологию слова: пери- (от гр. peri вокруг, около, возле) + гей (гр. ge Земля). А можно применить ассоциацию: перигей – Ге (гр. ge Земля) – Гея (богиня Земли в др. греческой мифологии) – Пангея (единый гигантский материк, суперконтинент, который объединял в палеозое и начале мезозоя все материки, а затем раскололся на Годвану и Лавразию, которые, в свою очередь, тоже распались, тогда и образовались современные материки). Кстати, термин Пангея, что по-гречески означает «вся земля», придумал Альфред Вегенер (немецкий геофизик, автор теории континентального дрейфа, так называемой «теории мобилизма», изложивший ее в книге «Движение континентов» (рекомендую). Итак, цепочка: перигей – Ге – Гея – Пангея. Очень здорово выстраивать подобные ассоциативные ряды, они позволяют вспомнить любое звено цепочки, и одно из них может срезонировать с настроением – тогда берется с полки любимая книга…
На первый взгляд, такие удаленные понятия, как перигей и Пангея, ничего общего не имеют. Однако все в мире настолько взаимосвязано, что движение тех же континентов, сама жизнь на Земле очень тесно связаны с Луной. Ведь ядро Земли жидкое, а гравитационное взаимодействие между Землей, Луной и Солнцем оказывает воздействие не только на океаны. Гравитационное возмущение присутствует и в атмосфере, и в литосфере. «Твердая» земная поверхность приподнимается на 10-20 см. К тому же Земля уже перевернулась бы вокруг своей оси, если бы не Луна. Благодаря постоянному наклону оси вращения, который и обеспечивает Луна как мощный стабилизатор, Земля стала идеальной колыбелью для жизни, которая могла свободно развиваться в течение миллионов лет стабильности от простейших форм до сложных современных систем. А если бы ось Земли вообще не имела наклона, то в экваториальных регионах царила бы невыносимая жара и погодные условия на всей планете подверглись бы радикальному изменению. Кроме того, биологическое разнообразие, сыгравшее важнейшую роль в эволюции, едва ли могло быть достигнуто в мире с более резкими перепадами температуры (Отсылаю вас к любопытной книге Кристофера Найта «Мистерия Луны»).
Даже Юпитер, казалось бы такой далекий и не влияющий на Землю. Но если бы Юпитер не находился более чем в пять раз дальше от Солнца, чем мы, высокоразвитая жизнь на Земле была бы невозможна. Эта гигантская планета выполняет функцию «ловушки» космических объектов, которые в противном случае столкнулись бы с Землей. В июле 1994 г. произошло драматическое событие, когда 21 фрагмент кометы Шумейкера-Леви-9 врезался в Юпитер со скоростью около полумиллиона километров в час, что привело к серии взрывов, площадь которых сравнима с площадью экваториального сечения Земли.
Следующее «суперлуние» можно будет наблюдать 14 ноября 2016 года, а затем – 25 ноября 2034 года. К тому времени будут, наверное, уже такие фотоаппараты, с помощью которых можно будет сфотографировать в мельчайших подробностях Океан Бурь или Море Спокойствия… А может удастся и побродить по ним, вглядываясь в далекую и родную голубизну любимой Земли?!"
Єжова Т.М., завідувач бібліотеки
Фото автора
Загадки Сонця: міфи та реальність
Шановні аргонавти! Безумовно, ви знаєте, що найкоротший день 22 грудня.
Цей день називають днем зимового сонцестояння, так? Можна подумати, що у цей день найраніший захід Сонця...
Але виявляється, що це міф – найбільш ранній захід трапляється не 22 грудня, а на пару тижнів раніше. Точна дата залежить від широти місцевості. Зокрема, для широти 46.63 градусів, на якій знаходиться м. Херсон, найбільш рано Сонце заходить 12 грудня, а найпізніший схід Сонця - 2 січня.
Чому ж це відбувається?
Найраніший захід Сонця відбувається не в день зимового сонцестояння через невелику розбіжність між нашими годинами і «сонячним часом». День, який ми вимірюємо за нашими годинниками, складає рівно 24 години, а «сонячний день» - ні.
Сонячний день вимірюється за обертанням Землі - це час, який потрібно Сонцю, щоб повернутися на той меридіан, на якому ви перебуваєте. Іншими словами, в перші дні після 22 грудня день збільшується, але зміщується на більш пізній час по годинах.
Якщо більш детально, то причина криється в нерівномірності наростання прямого сходження Сонця протягом року. Взимку Земля ближче до Сонця і швидкість її руху по орбіті більше. Тому взимку кутова швидкість переміщення Сонця по екліптиці на 3,4% більше середньої. Це число - подвоєне значення ексцентриситету орбіти Землі. Крім того, пряме сходження Сонця відраховується уздовж екватора, а річний рух Сонця відбувається уздовж екліптики. Обидва ці фактори і викликають нерівномірність наростання прямого сходження Сонця.
Річний рух Сонця відбувається назустріч його добового руху. Отже, взимку добовий рух Сонця трохи повільніше, ніж влітку. Проміжок часу між двома верхніми кульмінаціями Сонця (істинна сонячна доба) взимку більше 24 годин на 30 секунд. Згадаймо, що швидкість ходу годинника "підігнана" до середньої за рік швидкості руху Сонця, тобто до середньої за рік тривалості істинної сонячної доби.
Припустимо тепер, що протягом декількох днів схилення Сонця не змінюється. Тоді тривалість дня залишається постійною, але момент верхньої кульмінації, а разом з нею і моменти сходу і заходу кожен день зміщуються на більш пізній термін по годинах. У дні близько сонцестояння схилення Сонця змінюється дуже повільно. У перші сім днів після сонцестояння збільшення відмінювання "не компенсує" зміщення сходу і заходу на більш пізній строк по годинах. Тому й виходить, що "день приростає з вечора".
Аналогічна ситуація має місце і влітку, але дещо менш виражена.
Час сходу і заходу Сонця для Херсону (або для іншого населеного пункту) зручно представлено на сайті "365.wiki" - Сонячному календарі для заданої широти, а більш точно, до секунд, - на сайті "Восход Солнца".
Прочитати про рівняння часу - різницю між середнім та істинним сонячним часом, можна на сайті "Астрономічні досліди".
До того ж навчитися користуватися графіком сходу і заходу Сонця протягом року та самостійно визначати тривалість дня, враховуючи схилення Сонця, ви, шановні аргонавти, зможете, якщо завітаєте до бібліотеки Академічного ліцею та прочитаєте книгу Я. Перельмана "Занимательная астрономия".
Felici navigatione!
Єжова Т.М., завідувач бібліотеки
