Шановні читачі, пропонуємо вам ознайомитися із творчою роботою Діани Давиденко, учениці 9 ПМВ класу, на тему: "Патріотизм у дії: знати, любити, дбати". 

Представлена робота посіла І місце в ІІ етапі Обласного інтелектуального турніру «Ігри патріотів Херсонщини».  

Люблю мій край!

На мою думку, усе найголовніше, що має бути частиною патріотизму, – це знання історії, літератури та мови країни; любов до її флори й фауни; дбання про майбутнє, що очікує нащадків на цій землі.

Історія – важлива частина будь-якої держави. Вона відігравала далеко не останню скрипку й протягом хроніки України та Херсона.

Чого була варта національно-визвольна боротьба Хмельницького 1648 1657 років?! Тоді на всю Європу було показано могутність та волелюбність українського народу. Після Переяславської ради іноземні володарі почали трактувати Хмельницького як справжнього володаря, а саму раду – актом визнання української держави.

Під час правління Катерини ІІ Лівобережжя та частина Правобережжя були русифіковані. Історія колись могутньої держави та  її воїнів, які тримали у страху османів та сусідні землі, була стерта з пам’яті людей, як візерунки на піску, хвилею моря.  Та, на щастя, у 1785 році було підписано документ “Жалувана грамота дворянству”, що спровокував інтерес та необхідність знання минулого в української шляхти та, як не дивно, історії. Після довгого затишшя в головах людей почали спливати роки автономії й незалежності, проте не на довго. Після отримання дворянського титулу та приписаних привілеїв зникла й будь-яка необхідність згадувати про своє коріння.

Ще Шевченко казав, що саме Петро І та Катерина ІІ поневолили Україну. Проте було щось і принадне. Побудова Миколаєва, Одеси та, звичайно, Херсона – першого міста на півдні…

Херсон став потужним містом і сприяв розвиткові торгівлі. Порти, кораблебудування, сільське господарство, архітектура, зв’язок з Францією, Англією, Іспанією та іншими державами. Місто стало справжньою колискою Чорноморського флоту, економічним та політичним центром краю. Навіть європейські вельможі, які були гостями імператриці, визнали його красу та вишуканість. І ми це знаємо!

Оскільки історія Батьківщини була швидко та безсоромно відкинута козацькою старшиною, яка отримала дворянство, то на допомогу прийшла література.

“Енеїда” Івана Петровича Котляревського 1798 р. стала початком тодішнього українського відродження, значущого періоду нашої історії.

“Історія Русів” невідомого автора також створила неабиякі проблеми владі Російської імперії. Цей твір був добре знайомий як українцям, так і росіянам того часу. Його прихильниками були Олександр Сергійович Пушкін, Микола Гоголь, кирило-мефодіївці, серед яких і Тарас Шевченко.

Українська література того часу привернула величезну увагу світу своїм романтизмом та незвичністю. Народні традиції та пісні, опис природи, почуттів нації та гостра критика політики імперії, дивували сміливістю та красою слова. В уявленні європейців Україна поставала втраченою Аркадією.

Дійсно. Нині рідна для нас українська мова далеко не завжди була саме такою. Вона еволюціонувала та пройшла довгий і тернистий шлях. Заборони й цензура були її вічними компаньйонами.

Більша частина нашого нинішнього лексикону – це надбання та невпинна праця літературних та наукових діячів 18-20 століть. Тарас Шевченко, який шліфував мову як дорогоцінний камінь; Леся Українка; Олена Пчілка; Михайло Старицький; Іван Франко; Іван Верхратський; Іван Нечуй-Левицький; Іван Боберський. Усім їм ми завдячуємо за багатство та милозвучність нашої мови.

Якщо взятися описувати всю красу та пишноту української природи, то всіх книг світу буде замало. Гори, моря, степи, річки й озера. Наша країна по-справжньому є місцем, де кожний знайде щось своє.

Так юнацькі згадки про херсонський захід сонця на Дніпрі, посилені письменницькою фантазією, надихнули Олександра Гріна на створення повісті “Пурпурові вітрила”, що стала символом романтичної мрії. Воно й не дивно. Щодня я проїжджаю мостом над Дніпром та Конкою, та щодня дивуюся їхній красі. Маленькі острівці з деревами та очеретом кожного ранку зазирають у водне плесо, створюючи неймовірну картину на фоні сонця, яке ледве показало себе на обрії. Проїхавши трохи далі, можемо заглядітися на поле з високою травою. Вранішній туман лягає на нього, мов тонка шаль або легке павутиння. Точнісінько так, як на картинах Анатолія Кичинського, херсонського поета та художника, лауреата Шевченківської премії. Мене переповнюють ніжні почуття та любов до рідної землі!

Флора та фауна можуть чарувати на будь-якому кроці навіть вашої вулиці. Лише спробуйте зупинитися та глянути. Воно дійсно того варте.

На жаль, багато рослин та тварин під загрозою зникнення. Для цього й створені заповідники такі, як Асканія-Нова. Вони оберігають безліч чудес природи та показують людям,  як легко знищити прекрасне, важливість любові до всього живого, що нас оточує. Будь це крислата сосна або рябчик малий, бізон чи фазан.

Завдяки цьому Україна не стоїть на місці. Науковці стараються знайти вихід із екологічних ситуацій. Валентин Фречка повідав усьому світові свою ідею про переробку опалого листя на папір. Це не тільки може вирішити проблему використання деревини, але процес також дає і цінний будматеріал та паливо – лігнін. Це дуже важливо. Потрібно дбати про те, щоб наша Батьківщина, наш край були завжди квітучими й наповненими пташиним щебетом.

По суті, багато вчених зробило свій внесок у розвиток наукових галузей. Проте більшість відкриттів було зроблено якраз у 18-19 століттях. Тож велика частина з них приписано Російській імперії або СРСР.

Усі попередньо названі приклади можна розцінювати як патріотизм.

Звісно, й воїни, що до сьогодні захищають нас, не шкодуючи свого життя, також. Бо той, хто поклав за країну своє тіло, поклав і душу, й серце.

Бажання вивчати історію, мову, літературу країни та краю;  захищати нашу землю, природу, людей; покращувати – це все патріотизм.

***

Про результати конкурсу можна докладніше прочитати на блозі "Terra Librorum" і на блозі "Ігри патріотів Херсонщини".

Фото запозичено із відкритих джерел і додано Єжовою Т.М. у якості ілюстрацій.